Василь Сухомлинський

Василь Олександрович Сухомлинський (28 вересня 1918, с. Омельник (нині Онуфріївський район Кіровоградської області) - 2 вересня 1970) - український педагог, публіцист, письменник, поет.

Народився Василь Сухомлинський 28 вересня 1918 року в селі Василівці Василівської волості Олександрійського повіту Херсонської губернії (теперОнуфріївський район Кіровоградської області) в бідній селянській сім′ї. Тут минули його дитинство й юність. Як і решта селянських дітей, він вчився в рідному селі у школі і в 1933 році закінчив семирічку. Влітку1933 року мати провела молодшого сина Василя до Кременчука. Спочатку Василь Сухомлинський подався в медичний технікум, але незабаром пішов звідти, поступив на робочий факультет, достроково закінчив його і був прийнятий до педагогічного інституту. З 1935 року починається педагогічний шлях В.О.Сухомлинського. В 17 років він став вчителем заочної школи недалеко від рідного села. Перевівся до Полтавського педагогічного інституту заочником і закінчив його в 1938 році. Закінчивши інститут, Сухомлинський повертається в рідні місця і працює викладачем української мови і літератури в Онуфріївській середній школі. У 1941 році, під час Другої світової війни, добровольцем йде на фронт. У січні 1942 року молодший політрук Сухомлинський був важко поранений, захищаючи Москві під Ржевом. Осколок снаряду залишився в його грудях назавжди. Після довгого лікування у шпиталі селища Ува, що в Удмуртії, він просився на фронт, проте комісія не могла визнати його навіть умовно здоровим для військової служби. У червні 1942 року його призначили директором сільської середньої школи, де він пропрацював до березня 1944 року.

Як тільки рідні місця були звільнені, він повернувся на Батьківщину і став завідувачем районного відділу народної освіти. Проте вже в 1947 році Сухомлинський просився назад до школи. В 1948 році Василь Олександрович стає директором Павлиської середньої школи і беззмінно працює протягом 23 років до кінця своїх днів. В 1948 році це була звичайна, пересічна школа, до того ж ще і майже зруйнована за роки війни, відомою її зробив Сухомлинський. педагог, як і філософ, потребує десятиріччя, щоб сформулювати свої світоглядні принципи, скласти педагогічні переконання. Багато років пішли на це і в Сухомлинського.

Ці 23 роки стали найпліднішим періодом його науково-практичної та літературно-публіцистичної діяльності. Звичайну сільську школу він перетворив у справжню педагогічну лабораторію, де видобував скарби педагогічної мудрості. У 1955р. захистив кандидатську дисертацію на тему "Директор школи - керівник навчально-виховного процесу". З 1957р. - член-кореспондент Академії педагогічних наук РРФСР. 1958 - заслужений вчитель УРСР. 1968 - нагороджений званням Героя Соціалістичної Праці. Цього ж року обраний членом-кореспондентом Академії педагогічних наук СРСР.

Василь Олександрович, як ніхто інший у вітчизняній педагогіці, мужньо ставив і розв′язував проблему формування в молоді національного і естетичного світобачення. Про один із шляхів успішного розв′язання цієї проблеми він писав, що у душі дітей мають увійти кращі народні традиції і стати святим законом, бо не можна уявити народ без імені, без пам′яті, без історії. В дусі українських культурно-історичних традицій вчитель констатував, що мудрість є найважливішою прикметою людини. в його працях часто знаходимо вислови "мудра людська любов", "мудрість жити", "гідність - це мудрість тримати себе в руках". Педагог цілеспрямовано формував у кожного вихованця вміння бути маленьким філософом, осмислювати світ через красу природи. Для Сухомлинського формування естетичного почуття дитини, її емоційної культури - основне завдання гуманістичного виховання. А сприйняття й осмислення прекрасного - основа естетичної культури, без якої почуття лишаються глухими до всього високого й благородного. Привселюдне зізнання, винесене в назву книги "Серце віддаю дітям", підтверджене трудами і щоденними діяннями великого вчителя.

Він писав: "Що було найголовнішим у моєму житті? Не роздумуючи відповідаю: Любов до дітей".

На мій погляд, ця теза має стати програмною для нашого вчительства і для наших державотворців. Звернення до педагогічної спадщини Василя Сухомлинського, розгляд його педагогічної системи, наявність наукових шкіл та їх активна діяльність як наукова, так і просвітницька, свідчать про плідність і перспективність цього напряму досліджень не лише в структурі історико-педагогічної науки, а й значущість для розв′язання актуальних проблем сучасної освітньої та виховної практики. 2 вересня 1970 року Василь Олександрович Сухомлинський помирає, але його внесок у життя та його творизалишаться назавжди.

Василь Олександрович написав 48 монографій, понад 600 статей, 1500 оповідань і казок для дітей. Його книги виходили і виходять масовими тиражами в багатьох країнах світу (Росії, Німеччині, Японії, США, Канаді, Китаї та ін.). Він став визнаним класиком педагогіки 20 століття.