175 років тому Тарасом Григоровичем Шевченко була датована лірична поема "Кавказ"

175 років тому Тарасом Григоровичем Шевченко була датована лірична поема "Кавказ"

Анти - імперський твір

 В поемі немає подій. Поема являє собою роздуми ліричного героя про несправедливість і жорстокість світу, а також про лицемірство деяких людей. Ліричний герой звертається до Бога в дечому з докором, проте усвідомлюючи людську безсилість перед нещастями

У творах Шевченкa нерідко зустрічається ідея, що, мабуть, Бог спить, інакше б не допустив несправедливостi на світі (наприклад, в «Княжні»). Але Шевченко-поет нарікає не стільки на долю, як на нечесність та лицемірство пануючих класів.  Шевченко іронізує над вищими панівними верствами тогочасної царської Росії, які вважають, що мають право «вчити» інші народи (в даному випадку народи Кавказу), як потрібно жити і що саме вони повинні «нести» цивілізацію та культуру.   

Шевченко пише із неприхованим сарказмом: «ми християне; храми, школи, усе добро, сам Бог у нас»! Проте Шевченко згадує також про Сибір і тюрми в Російській імперії в яких сидять не тільки злочинці, але й політичні в'язні.                                  

Про це мовчить весь люд царської Росії, «бо благоденствує», як каже, знову таки гірко сміючись, Шевченко. У поемі є ремінісценція із Біблії: Проте Т. Шевченко стверджує, що волелюбний народ не можна знищити. Нескорену силу народу автор втілив у безсмертному образі Прометея. Цей образ символічний. Він уособлює безсмертя народу, серце якого «знову оживає і сміється знову». Російський царат, виведений в образі ката-орла, не може знищити волелюбних прагнень народу.        

З гнівом Шевченко пише про поміщиків:"Ви любите на братові, шкуру, а не душу! та й лупите по закону дочці на кожущок, й байстрюкові на придане, жінці патинки". Шевченко глузує над людьми, що в церкві моляться "за кражу, за війну, за кров, щоб братню кров пролити" і приносять отримані на війні прикраси, як пожертву  Богові.  Потім Шевченко звертається до свого друга Якова де Бельмена, якому присвячена поема, якому "не за Україну, а за її ката" довелось проливати свою кров і "випити з московської чаші московську отруту". Поет бажає щоб його друг витав над Україною "живою душею" і згадав його, Шевченка, перечитуючи рядки поеми.         

Аудіо-розповідь поеми  Т.Г.Шевченко " Кавказ"                                                                                   

 Коротенький аналіз поеми "Кавказ"

Жанр «Кавказ»: сатирична поема з елементами лірики та героїки(«...огниста інвектива проти «темного царства» (І. Франко).

Тема«Кавказ»: зображення загарбницької політики російського самодержавства, реакційної ролі церкви й прогнилої дворянської моралі.                                                     

 Ідея«Кавказ»:«Борітеся — поборете!» — заклик до об’єднання зусиль народів для боротьби проти спільного ворога — російського царату; співчуття поневоленим, схва­лення патріотичної, мужньої боротьби горців; утвердження безсмертя народу;                                                                            

Композиція «Кавказ»: твір написаний у формі викривального ліричного монологу, сповненого ора­торських, агітаційно-закличних інтонацій надзвичайної пристрасної сили. Це цикл монологів, що має різних адресатів, і від адресатів залежить характер та ступінь поетової пристрасті. Уся колосальна панорама російського життя з безліччю внутрішніх планів і переходів, зі складними образами в поемі вмістилася в 178 віршованих рядках.                                                                           

 Експозиція: романтичне зображення величі Кавказьких гір; давньогрецький міф про Прометея. Зав’язка: розмірковування автора над стражданнями, приниженням народу від жорстоких утисків катів-гнобителів та засудження бездіяльності, пасивно­сті простого люду у зв’язку з цим.                                                  

Кульмінація: монолог-звернення колонізатора до горця. Розв’язка: інтимний реквієм загиблому другові, «доброму», «незабутньому» Якову де Бальмену, який випив «з московської чаші московську отруту». Зна­чить, його вбивця — царизм, а не горці.

                                                                                               

Примітки:Мова.поеми.наповненагіперболами, використаними у градації риторичними питаннями й окликами. Сатирична метафора «війна — царське полювання» розгортається в сарказмі й іронії панегірика царю-«батюшке» та його «хор­там, і гончим, і псарям». Шевченко протиставляє цареві справжніх славних героїв, борців за волю. Так на контрасті створюється напружена поезія: від сарказму — до лірики, від іронії — до уславлення.   

Поетика твору підпорядкована завданню втиснути у невеличкий обсяг вели­чезну картину життя в Російській імперії, цілий калейдоскоп образів і розду­мів. Проте Т.Шевченко стверджує, що волелюбний народ не можна знищити. Нескорену силу на­роду автор втілив у безсмертному образі Прометея.                                                        

Образ Прометея — символічний. Він уособлює безсмер­тя народу, серце якого «знову оживає і сміється знову». Російський царат, виведений в образі ката-орла, не може знищити волелюбних прагнень народу.                                           

Образ орла — символ російського самодержавства, що веде загарбницьку війну. Проте дарем­ні намагання хижого птаха побороти силу волі й прагнення до життя.